| Головна статті |
|---|
| Коси розпустила, віночок наділа |
| 2 сторінка |
| Всі сторінки |
Сценарій
Світлиця прибрана рушниками, квітами. Посередині стіл, накритий скатертино., на ньому барвінок, калина, паперові квіти, стрічки, віночок весільний старого зразка. На стіні композиція: велика квітчаста хустка з тороками і дівочий вінок з стрічками. Тут же невеличка виставка подільського жіночого вбрання. На стінах репродукції з картин Ф.красицького «подруги», К. Трутовький.
«одягають вінок», В. Маковського «Дівич-вечір».
1. Вступне слово.
У який бік життя не поглянемо, скрізь побачимо як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український.
Візьмім його пісню: її утворив наш народ, як ніхто , це всім світом визнано. Або погляньмо на український орнамент. Ми побачимо його на кожному кроці життя селянського: малюнки криють сволоки й комини, містяться над дверми мА та вікнами, по стінах хат, оздоблюють посуд, широко розкинулись на скринях, мисниках, на речах світських і церковних.
Подивімось на одіж українську,- на вбрання дівоче чи парубоче, жіноче чи чоловіче: скільки там краси, тої краси, що йде поруч з нашою природою розкішною та привабливою піснею…
Народ український утворив свої звичаї, свої вірування й переконання, свої музичні інструменти , свої справ, свій танок…
Дивуєшся тій красі і любові, умінні обставити своє життя неминущою красою.
Коси розпустила, віночок наділа…-так називається наша літературно-музична композиція, а слова взяти з пісні, в якій співається про те, як віддавали дівчину заміж. На ознаку того, що вона переходила в статутс жінки, дружини, їй під час весілля розплітали косу й надівали шлюбний вінок, а потім-хустину.
Носять довгі коси українські дівчата і тепер (правда, більшість їх відрізає), та чи знають як раніше доглядали волосся, як заплітали коси, як х прикрашали, які головні убори носили заміжні жінки.
Про це ми й сьогодні хочемо розповісти, а розповідь наша складена їз спостережень та вивчення побуту селян Поділля.
2. Пісня «ой не ріж косу».
3. Прислів'я про косу : «Дівчина з косою, наче трава з росою», «нема коси-нема краси», «Дівка без коси - що кінь без гриви».
4. Обряд пострижи.
Коли дівчинці виповнювався рік, хрещений батько садовив її на кожух і вистригав на голові хрест. Вистрижене волосся ховали. З цього часу починали плекати волосся.
5. Перше плетення дівочої коси.
Брали волосся на голові дівчини, з потилиці, від правого вуха і від лівого і заплітали, примовляючи.
«Як зв'язую все волосся на тобі, аби трималося з усіх штирох боків, так щоб в'язалися до тебе з усіх боків парубки».
Пісня «ой ти рости моя коса».
Виплітання коси на поділлі. У будень дівчата робили рівний проділ посередині голови, розчісували волосся на два боки і заплітали у 2 коси.
У неділю або в свято сплітали волосся в одну косу і влітали у неї стрічки-кісники, що разом з косою звисали вздовж сини.
Заплітали волосся також у 4 коси: біля скронь дві маленькі кіски, які вплітали в основі.
(дівочі зачіски)
7. Утрата права носити коси. Т.Шевечнко «Катерина»
8. Український віночок.І краса і оберіг.
Квіти, що впліталися до віночка : калина, ружа, незабудки, деревій, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки…Всього в українському віночку-12 квіточок
Хто вміє віночок вити-
Той вміє життя любити
Який вінок-такий голосок.
Стрічки(бинди) у віночку, їх символи. Стрічки- обереги волосся від чужих очей; відмірювались вони по довжині дівочої коси, щоб її сховати.
«вікові» віночки, що плелися відповідно до віку дитини.
Вінок захищав дівчину і від «лихого ока» і від нечистої сили.
«Бувальщина»(на Поділлі записав О.Воропай)
Одна дівчина в купальському вінку пішла по ягоди до лісу. Там зустріла парубка.Молодий, гарний, - він став з нею на розмову і почав залицятися. Жартував, сміявся, а потім каже:
-Скинь, дівчино, тою, то будеш моя
Дівчина прийняла за жарт і каже:
- Тоя моя, а не твоя!
А той парубок за своє:
-Скинь, дівчино, тою, то будеш моя.
Він так гарно її просив, що вона скорилася: взяла, та й скинула вінок. Тільки це зробила, в ту ж мить нею заволоділа «нечиста сила».під виглядом парубка був сам дідько!
Весільний вінок. Дівич-вечір або вінкоплетини.
І я нині з вами,
Останню вечерю,
Вечеряю з вами.
Останню вечерю,
Останній разочок,
Бо більше не вийду
В вишневий садочок.
Бо більше не вийду
У сад зелененький,
Бо за мною вийде
Мій муж молоденький.
Чи я , мамцю надокучила, (2 р)
Що ти мене та й заручила.
Не ти, доню, надокучила (2 р.)
Тільки твої подруженьки.
Під віконце підбігаючи,(2р.)
На гуляння викликаючи.
Чекай-чекай, мамцю, до неділеньки, (2р.)
не побачиш ані дівоньки.
Чекай, мамцю, аж до другої, (2р.)
Не побачиш ані жодної.
Виплели вінки, вбрали гільце.
«Просили мати, просил батько і я вас прошу на хліб, на сіль, на весілля!»
10. «Бо час косу розплітати…»
У неділю приходив молодий з гостями, музикою і ставав слухняно а порозі.
Ой сивий сокольнику,(2 р)
Відчини нам комороньку,
Бо час, бо час молоду взяти, (2р.)
Косу розплітати.
Вносили стілець, ставили посеред хати, покривали кожухом, вовною догори (або подушку) - «щоб молоді були багаті». Старший боярин старався посадити молоду на той стілець, але вона пручалася, перекидала стілець - не хотіла розставатися з дівуванням. Нарешті посадив. Молода клала обидві руки на голову, тісно змикала їх, не даючи зняти вінок з биндами, розплітати і чесати косу. Старша дружка розривала руки (тричі), знімала вінок і просила благословення.
- Пане старосто, благословіть на все добре, благословіть нашій Наталці русу косу розплітати.
- Хай Бог благословить!
- І другий раз, - просила дружка.
- Хай Бог благословить!
- І в третій раз!
- Хай Бог благословить!
Співали:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті
Косу розплітати.
Кликали брата розплести сестрі косу.
А потім кожна дівчина розплітає один разок.
Мати розчісує, а гості співають:
Надворі просо молотять,
А в хаті косу золотять.
А вже просо домолочують,
А вже косу дозолочують.
А вже просо домолотили,
А вже косу дозолотили.
Дай, мати, до коси масла,
Бо я тобі коровицю пасла,
Хоч пасла , не пасла,
Дай, мати, до коси масла.
| Наступна > |
|---|
