Коваль - професія нині в селі рідкісна. Зруйнували сільське господарство так званими "реформами", зникли й кузні по селах, стали непотрібними кваліфіковані ковалі.

А споконвіків землероб і коваль йшли поруч - вони ростили хліб святий на землі-годувальниці. Адже в полі і на обійсті, в лісі і на тартаку (лісопильні), в селі і в місті протягом століть не обходилось без викуваних у кузні серпа і плуга, долота і сокири, підкови і борони, решітки чи завісів. Ковалі вважалися чи не найповажнішими людьми на селі. У випадку відсутності священика їх про сили дати благословення на шлюб молодятам.

У літописах, інших письмових джерелах мало відомостей про ковальську справу, а висвітлює її освоєння людиною в першу чергу археологічний матеріал, знайдений на розкопках городищ.

Різноманітні ремесла та промисли знало вже черняхівське суспільство. На перше міс це за значенням для ранньослов'янських племен першої половини І тисячоліття н.е. дослідники ставлять залізоробну справу. Залишки цього виробництва дійшли до нас у вигляді скупчень залізних шлаків та уламків кричного заліза. Про це свідчать археологічні розкопки на Поділлі. Великого уміння набули черняхівці й у ковальській справі. Гаряча ковка була основою виготовлення різноманітних залізних предметів господарського призначення, а також озброєння.