ГАРБУЗ

=) РІДНЕ - МОДНЕ!

Нате вам новонароджене, а нам принесіть хрещене. Хрестини

Втр, 05/05/2009 - 01:48 -- Будячок

У житті людей є події, що мають велике значення - це народження, весілля та похо­рони. Ці ритуали супроводжуються спіль­ними трапезами, велике символічне наван­таження несе тут обрядова їжа, дуже цікавими були народні звичаї та вірування, відгомін яких простежується і нині під час цих подій. Згадаємо, насамперед, про родильні обряди (давні і нинішні), може, знадобляться вони тим, хто вже приготувався стати батьками, і тим, хто ще тільки мріє прикликати колись лелеку.

Поява кожного нового члена в сім'ї була великою і радісною подією. Тільки ж на матір і дитину, слабких у той час і безпомічних, чекало немало небезпек від злих сил та людей. Тому треба було їх належно захистити, і робила це колись баба-повитуха, яку запрошував сам батько і неодмінно з хлібом. Повитуха була однією з найшановніших осіб у селі. Вона уособлювала народну мудрість, практичний лікувально-знахарський досвід. Від її вміння, як тепер від уміння акушера, залежало успішне завершення пологів. Для сім'ї баба ставала своєю, їй належала головна роль у виконанні обрядів, пов'язаних із народженням дитини, з хатнім святкуванням народження, хрестин, пострижин.

Запрошена жінка приходила до хати також із хлібом, молилася перед образами і приступала до породіллі: у ліжко до неї клала часник, яку-небудь залізну річ, у голові ставила воскову свічку («трійцю»), прикрашену калиною і барвінком. Народжену дитину баба вітала молитвою. Пуповину хлопчику відтинала ножем на сокирі чи поліні, «щоб хазяїном, майстром був». А дівчинці - на гребені, «щоб пряла і ткала». Зав'язування пуповини супроводжувалося добрими поважаннями: «зав'язую тобі щастя і здоров я, і вік

довгий, розум добрий». Щоб уберегти дитину від злих, сил, від зурочі, повитуха кропила її свяченою водою, перехрещувала свяченим ножем. Загортала у повивальний рушник і на кілька хвилин клала біля ніг матері, «щоб, як виросте, корилося своїм батькам». Потім примощувала дитину біля матері, дитині у головах клала хліб - знак життя, під подушку - ніж чи ножиці - оборона від зла, освячене зілля. Матері давала пити узвар з медом.

При важких пологах відмикали в хаті всі замки та двері, просили священика відчинити у церкві навіть царські врата. Ще до народження дитини мати повинна була дотримуватись, крім гігієни, й інших дій: не шити в неділю і в свята, «бо можна зашити дитині очі»; приховувати наближення своїх пологів; чим менше людей знатиме про це, тим краще. Подоляни вірили, що породілля буде мучитись стільки годин, скільки людей знає про час народження дитини.

Був колись в Україні звичай, за яким по-особливому ставилися до жінки, що чекала дитину. Майбутню матір оберігали від тяжкої домашньої роботи. Заборонялось їй переступати через гострі колючі предмети, сидіти на ріжку стола, білити, фарбувати, ходити вночі чи під дощем, працювати у свята. Засуджувалося вживання спиртних напоїв, лихослів'я. При зустрічі - їй давали дорогу, не переходили з порожніми відрами, старші чоловіки знімали шапку, вклонялися.

За народними переказами, баба-повитуха виступала ще й віщункою долі новонародженої дитини. За її «наукою», коли дитя з'явилося на світ лицем догори - добра прикмета. Як народилося в суботу, буде скупе. Вважали, щаслива доля буде в тієї дитини, що знайшлася у передвечір'я.

На першу купіль дитини брали ту воду, що тече, рухається (не з криниці, не з ставка) - «буде і доля рухатися», додавали свячену воду, зілля, гроші і шматочок хліба або зерно. Свячена вода і зілля - оберіг від нечистої сили, гроші (монети) - багатство, хліб, зерно - достаток, благополуччя.

Обмивши немовлятко, баба виносила воду не ввечері, а до сходу сонця, виливала десь у куток, щоб ніхто не ходив, а найчастіше під дерева, щоб дитина росла швидко і була здорова. Після купання на сон малюка туго сповивали - і так аж до восьми місяців, вважалося, що дитина виросте високою і стрункою. Тепер дітей не сповивають, а, купаючи, у воду ллють здебільшого заморські шампуні, одягають памперси, які Наталя Земна (Зубицька) вважає дуже шкідливими для хлопчиків. А пелюшки ж було попереш, на сонці висушиш, гарненько попрасуєш, любо дитину загорнути!

Жінка-породілля вважалася «нечистою», була дуже «шкідливою на перехід» і вийти за межі подвір'я, згідно зі звичаєвими традиціями, не могла аж до «ви­воду», тобто через шість місяців, коли священик у церкві прочитає над нею і дитиною молитву. У західних областях України цієї перестороги дотримуються і тепер.

Як є в хаті маленькі (до одного року) діти, то після заходу сонця не можна нічого виносити з хати - ні сміття, ні помиїв і т.д., бо це погано для дитини. Якщо є в хаті новонароджена дитина, то до цієї хати не можна заходити з порожніми руками. Не можна дивитися на маленьку дитину через голову, бо не буде спати. Як дитина під час сну закладає руки за голову, то буде багатою. Якщо син схожий на маму, а дочка на батька, то будуть щасливі. Дитину малу бачити у сні -клопіт.

На родини приходили тільки жінки, приводили з собою дітей, щоб показати немовля і, кладучи біля новонародженого хліб, калач чи якесь печиво, не хвалили його, а казали лукаво: «Тьху, яке погане! Нехай росте здоровим і щасливим!».

Крім родин, влаштовували і хрестини, в яких розрізнялися дві частини: народна і релігійна, церковна. Посередницею між сім'єю і церквою виступала та ж баба-повитуха. Вона йшла до священика, «брала ім'я і молитву», домовлялася про день хрещення. На сімейній раді вибирали кумів. Це міг бути хтось із рідні чи добре знані статечні односельці. До них йшли з хлібом і просили стати хрещеними батьками дитини. За звичаєм, відмовлятися не годилося. При цьому кум і кума не повинні бути в кровній спорідненості. Після обряду хрестин вони один до одного і до батьків дитини зверталися тільки на «Ви». Вважалося доброю прикметою, коли кума була вагітною. Куми здійснювали церковний обряд (несли немовля до церкви, платили за дійство, купували хрестик), робили перші пострижини, відправляли до школи, проводили в армію, були на весіллі найпочеснішими гостями. За випадків, коли помирали рідні батьки, вони нерідко опікувалися похресником. А той в свою чергу провідував своїх хрещених батьків, допомагав їм по господарству, носив святкову вечерю тощо.

Якщо ж дитина часто хворіла, то виходили на вулицю й першому зустрічному чоловікові чи жінці пропонували бути кумом чи кумою, а звідси й назва -«кума з дороги», «здибані куми». Коли в родині часто помирали немовлята, то вдавалися до куплених кумів. Батьки «продавали» свою дитину тим, у кого було багато дітей і всі дужі та здорові. Мати приходила до .такої жінки і казала: « відкупіть у мене дитину». Іноді сусідка пропонувала свої послуги: «Продайте мені вашу дитину». Та, що «купувала», пропонувала гроші через вікно, а мати подавала немовля. «Куплену» дитину нова «мати» вносила в хату вже через двері.

Перед тим, як іти до церкви, куми приносили з собою хліб і «крижало» - біле полотно, з якого потім шили сорочечку чи пелюшки. Передаровувати це комусь не годилося, «бо буде зле дитині». Батьки до церкви не йшли. Баба-повитуха давала дитину кумі (та повинна бути обов'язково «чистою») на праву руку: «Нате вам новонароджене, а нам принесіть молитвене й хрещене», їй відказували: «Йдемо по хреста, по щастя і долю».

Зайшовши в хату з охрещеним немовлям, кума передавала його матері й казала: «Взяли від вас народжене, а принесли хрещене. Щоб росло на втіху вам і нам!». Клали хрещеника в колиску, куди спочатку сипали зерно жита - на «життя», примовляючи: «Дай, Боже, сон з усіх строн!». Потім сідали за святковий стіл, частувалися, висловлювали побажання, співали спеціальних пісень. На жаль, вони майже не зафіксовані.

Під кінець спільної гостини баба-повитуха або найстарша жінка з родини роздавала кожному з гостей «квітку»: китички зв'язаних живих квітів і колосся -влітку, калину, барвінок і колоски - зимою. «Квітку» клала вона на тарілку, біля неї ставила чарку горілки і підносила кожному, примовляючи: «Просимо на квіточку і горілочку, на винце і добре слівце». Гості кидали гроші, особливо щедрили куми. Разом із «квіткою» давалися калачі, щоб дитя у майбутньому не відчувало нестатків ні в чому, як відчуває всякий, хто має хліб.

Для пояснення роздавання «квіток» на хрестинах, що служать символом здоров'я і краси дитини, існує легенда, яку подали «Подольские епархиальнне ведомости» в № д за 1868 рік. Колись давно йшов один чоловік з хрестин і на дорозі його зустрів нечистий та й спитав, звідки той іде. Чоловік відповів, що йде з хрестин. Нечистий не повірив: якби з хрестин, то мав би з собою якийсь знак. І став водити того чоловіка цілу ніч по ярах, звідки той ледве вибрався, коли наступив день. Звідси й пішло застосування «квіток» на хрестинах, щоб кум міг довести нечистому, якщо той зустрінеться, що був дійсно на хрестинах і таким чином відчепиться від нього.

Наступного дня святкували похрестини, знову було частування, а для породіллі та баби-повитухи робили «зливки. Породілля давала бабі подарунок.

Дитина підростала, хрещені і баба-повитуха постійно цікавилися нею. Кумів обов'язково запрошували на родинні свята, радилися з ними, допомагали при потребі одні одним. Єднання родів прирівнювалося до рідняцтва.

Виколихували немовля в колисці, співали колискові пісні, за допомогою яких дитина швидко засинала, бо вони позитивно впливали на нервову систему й оберігали від злих сил. Якщо хочете, аби дитині було затишно, щоб росла щасливою - співайте колисанки! Чим менша дитина, тим більше вона потребує колискових пісень, материного голосу.

Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плоту..

Питається сон дрімоти

-Де ми будем ночувати?

-Де хатинка тепленькая,

де дитинка маленькая,

там ми будем ночувати,

мале дитя присипляти.

А-а-а-а! А-а-а-а!

Ці пісеньки передавались у спадок - від бабусі до мами, від мами до доні. Наспіви «А-а-а-а!» за давніми повір'ями, вважалися сонячними ключами, що в колисочку сон кликали.

Колись застосовували цілу низку загартовування дитини, збереження її здоров'я. Хлопчиків клали спати на матрацик, набитий житньою соломою, бо за народними спостереженнями запах житньої соломи благотворно впливав на дитину. Вона «підгодовувала» її енергією землі, сприяла росту. Дівчинку клали на матрац з пшеничної соломи, яка вважалася знахарем душі і тіла. Порожню колиску заборонялося колисати, «бо можна приколихати чорта, що позбавить дитину сну».

Кому з матерів невідоме хвилювання, коли її маля зробить перший крок?! За давніх часів, як дитина робила перший крок, мати швидко брала ножа і ззаду тричі проводила ним між її ніжками, ніби перерізувала уявну нитку, водночас тричі примовляючи: «Ріжу тобі пута» Вважали, що після цього дитина буде скоро й швидко ходити.

А коли випадав перший зубчик, мати казала дитині кинути його на горище і промовляла: «Мишко, мишко, на тобі костяного, а мені дай залізного», тобто міцного.

Як відлучали колись дитину від розкошування материнським молоком, то давали цілушку з першого хліба (хлібина, що першою була посаджена в піч), грудочку солі і казали: «На і йди собі на свій хліб! Щоб ти була ґречна й велична, як цей хліб святий!».

Досить поширений обряд - пострижини (до року стригти дитину заборонялося). На стілець клали кожух і садовили на нього дитину. Хрещений батько зрізав навхрест трохи волосся на потилиці, тоді з різних боків голови. Хрещена мати завершувала процедуру. Стрижене волоссячко клали на тарілку, куди гості скидали гроші з побажаннями: «щоб дитина росла грошовита», «щоб був багатий, як кожух волохатий». Під кожух клали прядиво, гребінь, якщо дівчинка, «щоб вміла прясти і ткати». Ніж, рубанок, якщо хлопчик, «щоб теслею був». Зверху розкладали різні предмети і спостерігали, що візьме дитина.

Не допускалося, щоб зрізане волоссячко валялося де-небудь, бо «птахи заберуть на гнізда», отже, болітиме головка в дитини. Вірили, що хтось може підібрати і наврочити. За звичаєм, в Україні хлопчиків підстригали так само, як і дорослих чоловіків - «під макітру», «у кружок». Під час пострижин дівчинки, хрещений батько вистригав на голові хрест, волоссячко ховали і з цього часу починали плекати волосся. У воду, в якій мили коси, додавали різні настої та відвари трав, жовток свіжого яйця, хлібний квас тощо. Дівчаток вчили доглядати за своїм волоссям, розчісувати його кожного ранку після вмивання. Вперше коси заплітали в 6-7 років, коли дівчинка йшла в церкву до першого причастя. Підбирали волосся на голові навхрест: пасмо спереду, з потилиці, від правого вуха, від лівого і заплітали, примовляючи: «Як зв'язую волосся на тобі з усіх чотирьох боків, так щоб в'язалися до тебе з усіх боків парубки». Родичі тоді сідали за стіл, пили могорич -«треба косу полити, щоб краще росла». Дівчата-подолянки у будень робили рівний проділ посередині голови, розчісували волосся на два боки і заплітали у дві коси. У неділю або в свято сплітали волосся в одну косу і вплітали в неї кісники (стрічки), що разом із косою звисали вздовж спини. Заплітали волосся також у чотири коси.

Виросла, стала гарною дитина. Пішла в дорослий світ. З його дорослими звичаями та обрядами. Радіймо, що ми такі багаті і не цураймося своїх гарних звичаїв і традицій.

Вони прикрашають наше життя. Томе чистих-пречистих вам дуліок! Вродливих дітей та внуків!

 

Галина Медведчук.

Провідний науковий співробітник Державного історико-краєзнавчого заказника «Межибіж».

 

Категорія: 

Опитування

Подобається оновлений сайт?

Лічильники

Яндекс.Метрика