ГАРБУЗ

=) РІДНЕ - МОДНЕ!

Слово про пісню

Пон, 02/09/2009 - 14:30 -- tr@lik
Людині не досить просто жити. Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода і пісня.

П.Загребельний "Роксолана".

Існує легенда: коли Бог наділяв країни певними дарами, то Україна через свою сором'язливість підійшла останньою й отримала єдине, що ще залишилося у Всевишнього - пісню. От і співала віками. І в щасливу днину, і в негоду, і на свята за чаркою, і в полі на роботі... З піснею повставало Запорожжя на турків, татар і
поляків, з піснею йшли нащадки козаків-січовиків - стрільці січовії - на бій з ворогом, з піснею на вустах помирали за волю України патріоти. .
Чи не піснею й вижила Україна: то під татаро-монголами, то під литовцями, то під ігом польських панів, то під російською імперією... Чи не тому, знаючи живильну силу пісні, зберігав її у себе до останнього Отець Небесний?
На жаль, доля нашої пісні не менш сумна, ніж доля Матері-України. Навіть більше: Україна незалежна, вільна і молода, а пісня вкраїнська - доспівується, повільно вмирає. Рідко чуємо її тепер.
Пісне, пісне! Ще Леся Українка на початку XX століття жалілась, що безліч фольклорних скарбів втрачено, бо ж коли греки почали записувати свою народнопоетичну творчість у VI столітті, то українці - лише на початку XIX століття. А ще ця мужня жінка закликала збирати пісні, не гаючи часу, щоб потім не мати гріха, що не записали тих перлин коштовних.

Скільки ж їх, цих мелодійних українських самоцвітів? Як доводять науковці -300 тисяч! В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу. У ній на другому місці перебуває Італія, у фонді якої близько 6 тисяч народних пісень. А наша Україна - на першому місці. В її фонді зберігається 15,5 тисяч народних мелодій.
"Пісня і праця. - за висловом І.Франка, - великі дві сили". Врешті, в трудовій діяльності й виникли народні перлини. З давніх-давен українці й відпочивали у праці - на годенках та вечорницях шили, пряли, вишивали і пісень співали. Сумних, як тогочасне життя, та радісних, як мрія. І дітей виховували з колиски до повноліття у єстві "пісня-праця". Пісня ж єднала рід, зв'язувала покоління, давала людині опору в усвідомленні того, якого ти роду-племені. Пісня батьків - мовби стержень, без якого важко на землі триматися, важко укріпитися в переконаннях, принципах, совісті своїй. Врешті рідна пісня - це й рідна мова.
У мене була співоча родина. Мама дуже гарно співала. А пісень скільки знала! Зійдуться, бувало, докупи сестри (а їх було у мами ще три) і брат, як заспівають, то на все село. Колись практично всюди у селах співали, чути було різноманітне багатоголосся, своєрідне виконання: спів, переспіви, барвисті мелодійні переливи. Мабуть, про ці співи краще, як поет М.Карпенко, не сказав ніхто:

І випада щаслива та хвилина
Міме давніх подруг, в чесному гурті,
Що й сам не знаєш, звідки пісня злине, -
Слова святі і звуки золоті.
Аж до сльози, аж серце надривають, -
І солодко, і боляче. А все ж
Отак за словом слово - н заспівають:
Хіба ж без пісні в світі проживеш?
Вона тебе розрадить у печалі,
Вона тобі зорею засія...
її ж бо не з-під палиці вивчали -
Вона одвік супутниця твоя.
Вона для тебе стане Божим гласом
З-під зір ясних та з-надрусальних вод...
О слово рідне, вивірене часом,
О пісне, що створив тебе народ!
Жінки співали... як вони співали!
Такого співу я не чув давно...
Вогнем палило. Холодом проймало.
Здіймало в небо. Кидало на дно.
А що найперше - викликало з хати:
Предивний спів лунав на півсела...

Роздумую, розмірковую... І на молодих жаліюся, що не виконують народних пісень, а захоплені поп- і рок- музикою, в якій ні мелодії, ні змісту, ні національних ознак!

Але звучать ті горе-пісні і в день, і в ночі по радіо і телебаченню, з концертних підмостків. Але ж не з них, а з нас ота біда - відчуження від національних традицій, національного духовного багатства, рідної мови - почалася: моє покоління в роки, коли все національне переслідувалось, зазнавало гоніння й репресій, уже було відчахнуте від рідного кореня. Адже тільки за те, що ти носиш українську сорочку, тебе могли звинуватити в "націоналізмі".
Щоб діти і внуки наші співали, треба їх оточити піснями. Робімо все, щоб мова рідна, пісні рідні прийшли до дітей ще змалечку Сім'я багато може. Ні, сім'я може все. Співаймо пісні своєї молодості дітям своїм, і вони житимуть з ними весь вік.
Ось веснянки - прадавній духовній витвір нашого народу з'явився ще тоді, як новий рік починався з приходу весни, з пробудженням природи. Десь тоді і виникла наша чарівна "Подоляночка". І пішла вона з Поділля по всіх усюдах, навіть до інших країн. А колискові пісні, колядки, щедрівки, гаївки, забавлянки.. Хіба не вони загартовували дитину морально, сприяли розвитку її розумових здібностей, навчали доброти, людяності?
Усі сторінки українського життя, індивідуального і громадського, світського і релігійного, національного й політичного, відбились в українській пісні, мов у дзеркалі. Так що пісня українська являє собою літопис нації. "Такою "співаної історії" не має жодний народ світу" (О.Кошиць).
Село наше завжди співало, наче птахи у гаях. Лунали веселі щебетання дітвори, дзвінкі голоси молоді, заливчасті виводи голосистих молодиць, журливі пісні вдів, розгульні парубоцькі веселощі або ж розлогі чумацькі чи суворо-трагічні козацькі думи чоловіків. Мабуть, сам вигляд села сприяв виробленню чудової української пісенності. Дивосвітом щирої і невибагливої архітектури, мальовничим плетивом затишних вулиць та завулків, дзеркалом ставків, пишними кронами дерев і піснею прославилось наше село в кращі часи свого розвитку, не кажучи вже про загальновизнане - воно своїми врожаями годувало значну частину Європи. І в тяжке лихоліття не втрачали селяни оптимізму й завдяки цьому переборювали недолю . "Коли казали, що село не співає, - це найжахливіший час був голодомору. Село не співало у 33-му році. І в духовному голодоморі воно не співає...". (Іван Драч, поет).
Так, сучасний світ - жорсткий, жорстокий, безжалісний, він не залишає місця для світлих почуттів та зворушливих сентиментів, він не залишає ніші для села та традиційної народної культури. З села вийняли нині душу... І в селі, і в місті наша молодь ходить, затуливши вуха слухавками, аби чути хрипле фальшиве виконання "зірками" естради (які ніщо без фонограми) "ширпотребних кліпів". Чи здатна така наша молодь сприймати шедеври української пісенності?
Та й ми, люди старшого віку, вмикаємо будь-який телеканал і чуємо "зірок", які не співають, а кричать, вищать, вигукують, шепчуть, декламують, врешті реалізують те, що й піснею не назвеш. Каламутний потік шоу - і поп-примітиву поглинає нас. Скажете, молодіжна культура. Але ж вона відриває молодь від своїх батьків, перериває зв'язок поколінь. Значить, комусь вигідно не дати молодим людям зануритися в часті духовні джерела віків? Забрати в людей рідну пісню означає збіднити їх душі. То правильно сказав поет І.Драч - "духовний голодомор"? Чим багатша душа, тим з нею важче, тим важче задовольнити її запити. "Покажіть мені, які пісні співає народ, і я вам скажу, хто ним править і яка в нього моральність". Це вислів Конфуція ще VII століття до нашої ери. Філософ правий. Чи не так?
А майстри народної пісні старшого покоління не можуть пробитися на телебачення. Пісні Ніни Матвієнко, Раїси Кириченко, вокального тріо "Золоті ключі"* українського народного хору ім. Г.Верьовки, хору "Козаки Поділля" (всіх не перелічити!) - це душа України, це частка життя цілого покоління.

Ой роде наш красний, роде наш
прекрасний, Не цураймося,
признаваймося, Бо багацько нас є...

Ніна Матвієнко любить цю пісню, нею часто починає свої виступи на сцені. І ще раз, ще раз нагадує нам, до якого роду ми належимо - до того прекрасного роду, якому, як щиро вірили предки "не буде переводу". Зібрала і записала вона 700 пісень. "Це не тільки видатна співачка з прикметно неповторним голосом - це велика громадянка, якій ніщо не байдуже" (Б.Олійник).
Хіба ми не пам'ятаємо, як чудово виконувала українські народні пісні незабутня Раїса Кириченко - берегиня, княгиня української пісні?! Про неї поет Д.Луценко написав: "... так гордо й ніжно Україна тепер щебече в кожній Вашій пісні". Вона завжди пам'ятала наказ матері: "Ніколи не співай пісень, які ні про що. Вибирай ті, що западуть у людську душу". І вибирала. Хіба ми з вами не підхоплювали "Хата моя, біла хата", "Мамина вишня", "Я - козачка твоя"?
На ниві саме української народної пісні виріс талант нашого земляка Віктора Гуцала - головного диригента і художнього керівника Національного оркестру народних інструментів України, народного артиста, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка. Це він об'єднав у єдине ціле колектив понад 40 українських народних інструментів, візитівкою якого є чудова мелодія "Запорозького маршу", що пробуджує в українців дух минулих вольностей. Може, тому цей твір був заборонений радянськими охоронцями "політичної цнотливості , а зазвучав на повний голос лише після здобуття Україною незалежності.
Зробімо невеличкий екскурс в історію. У 1919 році геніальний український диригент, композитор, музикознавець Олександр Кошиць (1875-1944) організував Українську республіканську капелу і того ж року виїхав у велике гастрольне турне по країнах Європи, а потім - Північної та Південної Америки, щоб показати світові, що є така держава - Україна і є на землі український народ. Хор зачарував численних слухачів різних країн і народів своїм мистецтвом співу і красою та багатством українських народних пісень. Подаю кілька відгуків найвимогливіших критиків.
"Те, що показали нам українці, було справді приголомшуюче. Це вершина того, чого можна досягти" (Австрія).
"Після того, як ми послухали (і не наслухалися) українців, ми прийшли до висновку: "Які ми бідні, народи Заходу!" (Голландія).
"Лондон досі не чув нічого подібного" (Англія).
"У лексиконі людської мови немає таких слів, щоб описати враження від цього концерту" (СПІА).
"Українці прийшли й покорили. Я думаю, що ми мало про них знали і тяжко скривдили їх, коли несвідомо і без інформації ототожнювали їх, проти їх волі, з народом московським" (Чехословаччина, Я.Кржічка).

Думаю, багатьом з нас у новорічну ніч хотілося почути свої пісні, побачити свої звичаї, якими ми гордились завжди. Не було. Всі вихідні і святкові дні з телеекранів повз і повзе на нас один "дебілізм"...
Пригадалося, як у Меджибізький музей 13-го січня завітали колядники і щедрувальники: гурт "Добрі люди" з обласної школи мистецтв та їх гості - гурт "Коралі" зі Львова. Їхні голоси (дорослих та дітей) наповнили музейну оселю справді святковим настроєм, засіяли її не лише жигом-пшеницею, а й щастям, світлом, надією. Все-таки існує наше, українське: тексти, наповнені змістом, мелодії, наповнені душею!..
І на завершення своїх роздумів не можу не навести ще однієї цитати. Російський письменник Віктор Астаф'єв у "Литературной газете" розповідав про своєрідну манеру співу італійців, росіян. А далі пише: "Другое дело украинцы! Эти посмотрят на тебя, на округу, на свет белый,.. весь лик, в особенности жиночий, выдает долгий и далекий внутренний стон: "А люди добри! Ну як жэ ж нэ заспивать?.."
И "ой" - обязательно зто "ой" - в каждой почти песне видох зтот, причем в озорной, искрометной он чаще бывает, чем в печальной, истомной, той пространственной, душу переворачивающей песне, которую еще на Украине только и услышишь, да и то не везде, там, где еще живо материнское дыхание, жизнь еще не загажена отходами современной культури и табельного прогреса: "Ой на гори та й женцы жнуть...", "Ой, кумэ, не журись...", "Ой, казала мэни маты ще й наказувала...".
И вдруг это, сразу за душу берущее, будто на тебе ни кожи, ни ребер, никакой плоти, будто само собой оголилось сердце для боли, восторга и любви... "Ой, на гори, в зелени диброви..." ("Литературная газета", 13.03.1991 г.).
Коли отак ніжно і трепетно, аж подих перехоплює, освідчується у любові до нашої пісні син іншого народу, то нам, дітям України, сам Бог велів берегти та плекати джерело нашої духовності, нашої незнищеності!
Отож співай, моя чарівна Україно! І хай ця пісня живе, організовує, мобілізує нас на роботу. для тебе, Ненько, твоїх дітей та внуків, твого світлого майбуття!

Галина Медведчук.
Краєзнавець,

лауреат обласних премій ім. Т.Шевченка і К.Широцького.

Категорія: 
Теги: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним.

Опитування

Подобається оновлений сайт?

Лічильники

Яндекс.Метрика