її під райдугами й храмами Південний Буг охвилив і Бужок.
На ній сліди віків і варварів. О, чий тут тільки
не спинявся крок! Довкола очерет піднявся
списами, І днина гомін вдалину несе,
А їй, мов на роду написано, - Завжди мовчать.
І пам'ятати все.
ТАК пише про одну із старовинних українських фортифікаційних споруд, що на Поділлі, - Меджибізьку фортецю поет Микола Федунець, голова Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України.
Меджибіж... З давніх-давен лежить це древнє містечко між двома річками - Південним Бугом і Бужком. Вперше згадується як місто в літописі під 1146 роком. Пролітали над ним століття брязкотом мечів і кривих турецьких ятаганів, тупотом ординських коней, полум'ям пожарищ, громами артилерійських канонад. Кожен камінь дихає тут старовиною. Його вулицями ходили колись купці, площа міста бачила стрункі лави козаків, що на чолі з полковником Максимом Кривоносом і Данилом Нечаєм билися під стінами древнього замку, тричі був у Меджибожі і гетьман Богдан Хмельницький. На велелюдних базарам можна було почути не лише українську, а й польську, єврейську, вірменську, російську мови.
Важко уявити, що сучасне тихе містечко Меджибіж разом з Божськом і Котельницею було колись потужним бастіоном Київської землі на південному заході.
Літописні джерела свідчать, що литовські князі "Коріатовичі, племінники Ольгерда, заснували в Меджибожі укріплений замок". Древні зодчі дуже вдало розмістили замок: на мисі, якраз біля злиття Південного Бугу і Бужка, отримавши таким чином з північного сходу та з півдня природний укріплений рубіж -- воду. Адже замки не будували у будь-якому місці: вони закладалися там, де проходили шляхи, де треба було перепинити ворожу навалу, і їхнє завдання було не наступ, а оборона.
Кам'яні замки почали зводити на нашій землі десь у XIV ст. Меджибізький замок, побудова ний у ХIV ст. за наказом пана М. Сенявського, будувався з перервами аж 46 років (1540 - 1586). Він у плані нагадує довгастий трикутник з гострою вершиною, зверненою па схід. В'їзд у замок влаштований у західній стіні, з боку Меджибожа, звідки укріплення захищалися ровом, через який вів підйомний міст, згодом замінений на кам'яний. Велична споруда добре вписана у навколишній ландшафт, уміло використаний для підсилення оборонних укріплень: річки, омиваючи фортецю з трьох сторін, були надійним природним захистом.
Подвір'я замку, оточене могутніми стінами і баштами, займає приблизно 0,75 га, стіни у східній частині здіймаються на 17 м, товщина їхня на Лицарській вежі - майже 4 м.
Східна частина замку є оригінальною пам'яткою оборонного будівництва України XVI ст. Центром її є 4-кутна споруда, до якої з усіх боків прилягають ще кілька веж: зі сходу - трикутна, з заходу - кругда, а з півночі й півдня - по дві напівкруглі, що змикаються одна з одною. Добре продумане поєднання різнорідних елементів архітектурного плану створювало прекрасні умови для організації системи перехресного вогню під час оборони.
Від Східної вежі віялом розходяться два житлові корпуси, що утворили палацовий ансамбль. При в'їзді у замок стоїть п'ятигранна башта - Лицарська, що виконувала функції сторожової. До західної стіни примикає дім, де мешкала замкова челядь, і каретний ряд - колишня конюшня.
На середині подвір'я замку стоїть культова споруда, збудована у 1586 році, - костел, а пізніше - православна церква.
Час і війни крушили замки! Те, чого не знищили протягом століть вороги, руйнувала злочинно-безвідповідальна влада у першій половині XX століття. Меджибізький замок перетворився у складські приміщення райспоживспілки маслозаводу, консервного заводу. Ніхто з представників тодішньої влади не цікавився, що тут діється, і тривало доти, поки не приїхав у Меджибіж П. Т. Тронько - заступник Голови Ради Міністрів УРСР. Були все-таки в середовищі влади окремі щасливі винятки, і вже з 1965 року в замку почалися ремонтно-реставраційні роботи.
У 1971 році у відреставрованих приміщеннях був відкритий музей. Радикальні соціально-економічні зміни в державі у 90-х рр. XX ст. позначилися і на функціонуванні музеїв і заповідників. У Меджибізькому замку реставраційні роботи не велися. У січні 2004 року він став Державним історико-культурним заповідником, тобто держава взяла його під свою охорону. Зараз тут працюють будівельники-реставратори, які торік освоїли 500 тисяч гривень. "Реставрувати - складніше, ніж будувати нове, - каже заступник директора заповідника В. С. Щенсневич, що керує роботою майстрів. - Адже потрібно знати не тільки будівельне ремесло, треба ще й відчувати дух історії, вникати у секрети древніх зодчих, щоб не порушити їхнього задуму".
Хто знає, може, тут колись клали камінь до каменя прапрадіди цих сучасних майстрів, які зараз воскрешають творіння рук своїх пращурів. Щоб знати і шанувати свою історію, щоб вписувати V неї свої сторінки, світлі і щасливі.
Галина МЕДВЕДЧУК,
провідний науковий співробітник Державного
історико-культурного заповідника "Меджибіж"
Хмельницька область
