/Володимир Миколайович Гагенмейстер (24.06.1887-20.01.1938) - український художник - графік, мис¬тецтвознавець, етнограф Поділля, видавець, педагог, член Подільського історико-археологічного товариства , Кам'янець-Подільського наукового товариства при Українській Академії наук (з 1925 р.). За походженням напівестонець, напівполяк. Народився у м. Виборг Санкт-Петербурзької губернії, у Кам'янець-Подільський прибув з Пскова, де працював у художньо-промисловій школі. У 1916 році таку ж школу очолив у Кам'янці-Подільському і прагнув зосередити в ній найталановитішу молодь Поділля. Тому для бідних тут існували пільги. Вихований на мистецьких традиціях Прибалтики та Петербурга, він, як талановитий художник, захопився глибоким змістом і високою культурою образотворчого мистецтва Поділля настільки, що розгорнув широке й ґрунтовне його дослідження та популяризацію.
У лютому 1718 року вийшов указ Петра І про збирання старожитностей у Росії, найкраще відправлялося в Петербург до кунсткамери. До цієї справи доклали руки Ролле і Сіцінський, Грейм і Шероцький. їхали до північної столиці цінні колекції монет, зразки зброї, ювелірні прикраси, кам'яні вироби та ще й супроводжувалися детальними описами. І Гагенмейстер став робити по-іншому. Чому віддається все найкраще з багатющої скарбниці Поділля в Росію? Треба повідати світові про безцінні зразки мистецтва, народної творчості.
Під час літніх канікул у школі створювали дослідницькі групи з викладачів та учнів, які виїжджали в села для вивчення подільського гончарства, ткацтва, вишивки, архітектури, детального замальовування зразків. Зібрані матеріали опрацьовували в школі, застосовували в навчальному процесі, прищеплюючи вихованцям повагу і любов до всього народного. В. Гагенмейстер взявся за організацію видання малюнків та альбомів з окремих видів мистецтва. В Україні не відомі приклади, щоб при звичайній художній школі було створене мистецьке видавництво.
Починаючи з 1924 року, школа випускала свої видання зі знаком, створеним В.Гагенмейстером: глиняний глечик і накатний літографський валок у колі, а по периметру кола літери - К.П.Х.П.Ш (Кам'янець-Подільська художньо-промислова школа). Видавництво проіснувало 10 років.
В.Гагенмейстер вивчив українську мову і викладав нею теорію мистецтва й графіку. За сумісництвом був асистентом кафедри мистецтва в Інституті народної освіти, а ще раніше, за часів УНР - в державному університеті. Отож співробітничав з багатьма відомими науковцями, письменниками. Не міг не знати й ректора Івана Огієнка. Напевно, праці і думки Огієнка про українську культуру додали снаги не українцю Гагенмейстеру в його діяльності.
Продукція шкільного видавництва виходила в чорно-білому та кольоровому оформленні. І літографські, і друкарські видання були позначені високим мистецьким та поліграфічним рівнем. На примітивному верстаті текст друкувався шістьма мовами: українською, російською, польською, латинською, французькою, німецькою. Тиражі видань були невеликі - 50, 80, 100 примірників, тому стали бібліографічною рідкістю. Були високо оцінені роботи: "Вишивка низзю на Поділлі (1927), "Стінні розписи на Уманщині" (1927), "Тульчинщина" (1927), "Настінні паперові прикраси" (1930) і т.д.
Всього вийшло 127 мистецьких видань, з них 87 опрацював В.Гагенмейстер. "Селянські настінні розписи на Кам'янеччині (1930) - одна з характерних робіт художника й одне з кращих поліграфічних видань школи на 36 сторінках з 50-а кольоровими таблицями та 26 ілюстраціями. Автор дав високу оцінку розписам та майстерності народних умільців: "Ніби все своє гарне вбрання перенесла вона на будівлю. Ось наче запаскою вкрита стоїть стодола, вся в різнобарвних пасках, улюбленим барвінком та виноградом, як ілюстраціями до пісень, вкрила розписами стіни хати, розмістила качок, каченят на стінах господарських будівель та особливо з захопленням змалювала своїх курочок, когутиків на мальовничих курничках".
Настінний розпис - один із не поновлюваних видів народного мистецтва. Забілюваний, він відроджувався у видозміненому вигляді, а також зовсім зникав разом із будівлями. Збереглося лише те, що замалювалось, фотографувалось, калькувалось.
У 1933 році В.Гагенмейстер поїхав на запрошення Харківського поліграфічного інституту, викладав там історію мистецтва. Потім переїхав до Києва, де очолив експериментальні майстерні при музеї українського народного мистецтва. Була вже готова дисертація на подільському матеріалі. Але... поплатився за занадто активну популяризацію всього українського. Його забрали глухої осінньої ночі і розстріляли 20.01.1938 року. Хто той зловмисник, що доніс на художника? Чим так завинив Володимир Гагенмейстер, що безмірно любив український народ, Поділля? "Енциклопедія сучасної України" (т.5, вид. гооб року) свідчить, що похований він у селищі Биківня Київської області.
Дочка художника Ольга Ерн домоглася у 1971 році реабілітації батька, створила у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України його персональний фонд й організувала згодом 7 посмертних персональних виставок - у Києві, Львові, Кам'янці-Подільському.
В.Гагенмейстер створив також портрети У.Кармалюка (1920), Карла Маркса (1922), Леніна, С.Руданського, 1923), Тараса Шевченка (1925); серію літографій до альбому "Старий Кам'янець-Подільський" (1928-1930); ілюстрації до драми Лесі Українки "Лісова пісня" (1936). Роботи зберігаються у Національному історико-архітектурному музеї-заповіднику "Кам'янець".
Галина Медведчук.
Провідний науковий співробітник
Державного історико-культурного заповідника "Межибіж".