ГАРБУЗ

=) РІДНЕ - МОДНЕ!

Семиренківська держава

Зображення користувача admin.
Чтв, 06/20/2013 - 15:00 -- admin
Завдяки діяльності Яхненків-Симиренка та інших цукрозаводчиків в Україні виникла нова галузь сільського господарства — бурякосіяння. Цукрові заводи в Україні стали годувальниками сотень тисяч робітників, де вчорашні безземельні селяни із різних куточків України і Росії знаходили для себе заробіток.
Характерно, що умови праці робітників і службовців на заводах фірми Яхненків-Симиренка порівняно з іншими підприємствами істотно відрізнялися. Праця там оплачувалась вище, не була такою виснажливою, і кожний працюючий мав певний соціальний захист. Всі користувалися безкоштовною лікарнею, мали право навчати дітей у школі і технічному училищі, користуватися бібліотекою, харчуватися в заводській їдальні і купувати товари в місцевих магазинах за пільговими цінами. Постійні працівники отримували від фірми пенсію, цим правом користувались і ті, які захворіли на підприємстві чи стали каліками. Постійні сімейні робітники і службовці користувались безкоштовним житлом у житлових містечках заводів (котеджі з присадибними ділянками). Між адміністрацією фірми, спеціалістами і робітниками панувала атмосфера доброзичливості, довіри і взаєморозуміння. Керівники фірми, які самі вийшли із кріпаків, завжди шанобливо ставилися до своїх підлеглих, і в побуті, і на виробництві спілкувались з усіма рідною українською мовою. Українською мовою провадилося навіть діловодство. На прикладі цих справжніх патріотів своєї землі і держави, яких нищив царизм і добив більшовизм, варто було б вчитися симоненкам і всілякого роду можновладцям.
Сьогодні деякі з них від імені народу ніби дбають і розбудовують державу, а насправді ж її руйнують. У суспільно-політичній ситуації, яка панувала в той час у Росії, подібні соціальні завоювання, умови праці і традиційно встановлені на симиренківських заводах норми службових і людських взаємин, свобода і демократизм розглядались як виклик існуючому ладу. Якщо розглядати діяльність фірми з висоти часу, то цей феномен у нашій історії ми повинні оцінювати як перші паростки національного цивілізованого капіталізму. Поза всіляким сумнівом, при наявності власної державності саме таким шляхом повинна була розвиватися як економіка, так і суспільно-політичні відносини в Україні. Т. Шевченко, який відвідав улітку 1859 року городищенські заводи і садибу Платона Симиренка, Кіндрата Яхненка та Олексія Храпаля, до глибини душі був зворушений такою діяльністю українських патріотів. Після побаченого і почутого Великий Кобзар написав на дверях симиренківської оранжереї:
О люди! Люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
Під час перебування Тараса Шевченка на городищенських заводах Платон Симиренко, дізнавшись про матеріальну скруту поета і про труднощі з виданням «Кобзаря», запропонував свою фінансову допомогу. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Шевченка (1860 р.) було здійснене на кошти мецената, який виділив поету безвітсотковий кредит в розмірі 1000 карбованців. Симиренко на цю суму викупив левову частку видання (майже 1000 примірників) і безкоштовно поширив книжку серед робітників і службовців цукрових заводів і селян. Отже, видатні українські підприємці-патріоти — брати Яхненки і Симиренко — ще в середині минулого століття в океані жахливого російського кріпацтва й найжорстокішої експлуатації людини створили свою мініатюрну національну державу.
Категорія: 
Теги: 

Опитування

Подобається оновлений сайт?

Лічильники

Яндекс.Метрика