Мова піде про славного подолянина Костянтина Широцького, учня Ю.Сіцінського на ниві науки, душа якого пломеніла любов'ю до свого народу. Він і досі залишається невідомим для широкого загалу, хоча за своє кротке 33-річне життя встиг зробити дуже багато. На нашій землі він народився і виріс, учився і набирався розуму, тут він у колі старших товаришів усвідомив себе сином свого народу, зрештою, перші його друковані праці з'явились саме в подільській періодиці, коли йому було всього вісімнадцять.
Справді, Кость Широцький був різнобічно обдарованою людиною.
Він - історик і етнограф, археологі- краєзнавець, професор Кам'янець-Подільського університету, член ради «Українського Наукового Товариства» в Києві, дійсний член Імператорського Російського Археологічного Товариства, але, насамперед, - мистецтвознавець. Написав майже 150 праць (20 з них досі ще не опубліковані) - книг статей, рецензій тощо.
Народився К.Широцький на Вінниччині в родині священика. Навчався в тульчинській духовній школі, а потім у Кам'янець-Подільській духовній семінари, де одночасно працював у Артистично-промисловій школі художника В.Розвадовського. У1906-1912 роках він - студент історико-філологічного факультету Петербурзького університету, а з 1915 -його приват-доцент. Саме тут К.Широцький пише цілий ряд наукових праць про українське мистецтво та етнографію. Це, насамперед, «Дещо про художню обстановку старого українського театру», «Подольские колядки», «Історія українського мистецтва».
Фанатично захоплений науковими студіями, розшуками в столичних бібліотеках, установах, зібраннях матеріалів з історії української культури і мистецтва, підготовкою на їхній основі рефератів, доповідей, статей, заміток, Широцький разом із тим не пориває зв'язків із рідним краєм, постійно надсилає свої розвідки з етнографії та народного мистецтва до періодичних видань Кам'янця-Подільського. Літні вакації студент проводив в екскурсіях рідним краєм.
У1908 році молодий вчений публікує цікаве дослідження «Надгробні хрести на Україні», присвячене різьбленим - кам'яним та дерев'яним - хрестам Поділля. Ще більш цікавою стала стаття «Риси античного та давньохристиянського живопису на українських писанках» (1909). Однією з найвизначніших праць ученого є «Художнє оздоблення українського дому в минулому і тепер» (1914). Про різноманітність захоплень талановитого юнака свідчать і такі розвідки: «Звичай освячення трав у день 1 серпня», «Багатство літніх сільських свят», «Народні чари під час похорону»...
Кость Широцький був знайомий з Надією Суровцевою, яка вчилася у Петербурзі на Бестужевських вищих жіночих курсах. Пізніше зустрічався з нею в Умані, удвох їздили в село до батьків, освідчився їй у коханні, але взаємні симпатії не переросли в союз.
Світова війна і в зв'язку з цим усілякі утиски в Росії українського друкованого слова викликали надзвичайне пожвавлення українського руху, зумовили інтенсивну громадську й просвітницьку роботу свідомої української інтелігенції. Разом із другом істориком П.Балицьким К.Широцький видає 1915 року історичні нариси: «Буковина («Зеленая Русь») и ее прошлое», «Иллюстрированная история Галичини в кратких очерках», в журналі «Аполлон» друкує статтю «Мистецтво у східній Галіції». Він увесь віддавався вивченню оригінальної народної творчості галичан і буковинців, цілими тижнями подорожуючи з записником та фотоапаратом і харчуючись абияк. До Києва повернувся з підірваним здоров'ям.
У 1917 році розпочав курс лекцій з історії мистецтва в Київському університеті. Події, що розгорталися в Україні, зокрема, в Києві, цілком захопили молодого Широцького. Він сприймав їх як здійснення своїх власних мрій і сподівань. Для нього відкрилися широкі можливості друкувати численні статті та розвідки. Вже вийшов друком його багатий, цінний фактичним матеріалом, путівник «Киев», у видавничому товаристві «Друкар» вже знаходився рукопис І тому двотомної «Історії українського мистецтва» й автор працював над II томом.
Влітку 1918 року вчений був обраний професором по кафедрі мистецтва до тільки-но заснованого Кам'янець-Подільського державного українського університету. Однак працювати в ньому йому не судилося. Зовсім знесилений виїхав до батьків в с. Білоусівку, сподіваючись поправити своє здоров'я (туберкульоз кишкового тракту). 13 вересня 1919 року в 33-річному віці К.Широцький помер.
Довгі роки К.Широцький був знаний тільки за кордоном як один з талановитих і авторитетних дослідників українського мистецтва, історії нашого Подільського краю, а сьогодні повертається із забуття.
ШИРОЦЬКИЙ Костянтин Віталійович (Шероцький) (псевд. К. Ладиженко; 26.5(7.6). 1886 - 13.9.1919) - історик мистецва, шевченкознавець. Народився у с. Вільшанка-Бершадська (тепер Крижопільський р-н Вінницької обл.) у сім'ї священика. Закінчив Тульчинську духовну школу, Кам'янець-Подільську духовну семінарію та Кам'янець-Подільську художньо-промислову школу, де навчався у В.Розвадовського. Виїхавши до Петербурга, закінчив Археологічний інститут (1911) та історико-філологічний факультет університету (1912). Був членом, а в 1908-09 - членом правління гуртка українознавства при університеті, де виступав з мистецтвознавчими рефератами, які згодом оформляв у вигляді наукових розвідок.
З 1911 - дійсний член Російського Археологічного товариства. У 1913 залишений при університеті як професорський стипендіат. У 1914-15 читав лекції для студентів у клубі «Наша школа», заснованому при українській громаді. Протягом усіх років перебування в Петербурзі енергійно збирав матеріали, що стосувалися української культури. Його виписки склали цінні тематичні збірки, що зберігаються в архіві Національного музею українського мистецтва. Був ініціатором розписування церкви в с. Білоусівці Гайcинського повіту, де служив на парафії його батько. У 1914 відбув у 3-місячну подорож по Італії, перервану через воєнні події. Входив до правління Благодійного товариства видання дешевих і корисних книжок. Став одним із фундаторів видавничого товариства «Друкарь» (1916). У 1917 був комісаром Городенківського повіту у Галичині від Тимчасового уряду. Виїхавши до Києва, взяв участь в організації Секретаріату освіти Центральної Ради, згодом - Міністерства народної освіти, де спочатку завідував художньо-промисловим відділом, потім - секцією охорони пам'яток старовини й мистецтва. Член Українського наукового товариства. Публікувався в «Записках» НТШ, журналах «Сяйво», «Украинская жизнь», «Искусство в Южной России», «Наше минуле», «Книгарь». Автор розвідок про мистецьку спадщину Т. Шевченка: «К.Брюллов і Т.Шевченко» (1913), «Гравюри Т.Шевченка» (1914), «Т. Шевченко як ілюстратор» (1914); Г. Левиць-кого, В. Тропініна - «Дещо з української творчості артиста-маляра Тропініна» (1914). Видав нариси з історії декоративного мистецтва України «Художест-венное убранство украинского дома» (1913,1914), «Буковина и ее прошлое» (1915), «Илюстрированная история Галичини» (1915), перший путівник по мистецьких пам'ятках Києва «Киев» (1917, перевид. 1994). Уже напередодні смерті закінчив курс історії українського мистецтва у 2-х томах (доля рукопису невідома). Широцькому належить багато статей з історії українського і російського малярства, мистецтва українських стародруків, про писанки, архітектурні пам'ятки, археологічні розкопки тощо. Систематично рецензував поточну мистецтвознавчу літературу. Ввів у науковий обіг велику кількість цінних фактичних даних.
Галина Медведчук.
Провідний науковий співробітник Державного історико-краезнавчого заказника «Межибіж»,
лауреат обласної премії ім. Широцького К. та премії ім. Шевченка Т.
