ГАРБУЗ

=) РІДНЕ - МОДНЕ!

Статті

Весільний коровай

Чтв, 02/19/2009 - 16:18 -- tr@lik

Випікання весільного короваю було обов'язковим у молодого і молодої, відступати від певних ритуалів при цьому не дозволялося. Мати весільна запрошувала жінок на коровай: «Прошу, дорога сусідко, чи сестро, чи кумо, на хліб, на сіль, на коровай». Вдовиці, розлучені, ті, хто мав по два шлюби, не могли бути коровайницями. Коровай пекли з ритуальними піснями, примовками (в молодої - коровай і «паристий» калач, у молодого - тільки коровай).Мати вибирала дві заміжні жінки, що гарно жили з сім'єю, не сварилися, не розлучалися, щоб розчиняли коровай. Символ «пари» подружжя зберігався протягом усього обряду випікання короваю, який місили старші коровайниці. їх. перев'язували хустками, «щоб молоді в майбутньому були тісно зв'язані між собою».
Коли жінки сходились, то несли з собою обов'язково муку, яйця, масло, а дехто і цукор. Все це приймала кухарка і клала в одну посудину. Це було колись повною формою взаємодопомоги, також мало на меті міцніше скріпити молоду сім'ю.

Вінкоплетини. Гільце

Чтв, 02/19/2009 - 16:14 -- tr@lik

Важливим структурним компонентом весільного обряду, з якого починалося власне весілля, було дійство у домівках молодої і молодого - дівич-вечір, вінкоплетини, гільце. У молодої такий вечір відзначався особливою ліричністю, бо символізував її перехід не тільки у жіноцтво, а й в іншу родину, розлуку з рідною домівкою, подругами. Молодіжний вечір зафіксований на всій території України, але мав різні назви: дівич-вечір, вечорниці, вінки, вінкоплетини, деревце, друщини і т.п.
На вінкоплетини дівчина запрошувала своїх подруг та всіх дівчат (малих і великих) з вулиці, де жила, а то й з усього села. Також і тих молодиць, які вміли майстерно плести вінки. Приносили барвінок, кольоровий папір (в окремих селах по барвінок ходили до лісу разом із молодою), сідали навколо столу плести вінок молодій. Починали піснею:

А в городі зілля,
Зачинається весілля,
А хто його зачинає,
Хай добро у хаті має.

Коли зробили вже багато кольорових квіточок, то просили благословення сплести молодій вінок:
-Пане старосто, благословіть нашій Марусі вінок починати плести.
-Хай Бог благословить!
-І другий раз!
-Хай Бог благословить!
-І в третій раз!
-Хай Бог благословить!

Слово про пісню

Пон, 02/09/2009 - 14:30 -- tr@lik
Людині не досить просто жити. Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода і пісня.

П.Загребельний "Роксолана".

Існує легенда: коли Бог наділяв країни певними дарами, то Україна через свою сором'язливість підійшла останньою й отримала єдине, що ще залишилося у Всевишнього - пісню. От і співала віками. І в щасливу днину, і в негоду, і на свята за чаркою, і в полі на роботі... З піснею повставало Запорожжя на турків, татар і
поляків, з піснею йшли нащадки козаків-січовиків - стрільці січовії - на бій з ворогом, з піснею на вустах помирали за волю України патріоти. .
Чи не піснею й вижила Україна: то під татаро-монголами, то під литовцями, то під ігом польських панів, то під російською імперією... Чи не тому, знаючи живильну силу пісні, зберігав її у себе до останнього Отець Небесний?
На жаль, доля нашої пісні не менш сумна, ніж доля Матері-України. Навіть більше: Україна незалежна, вільна і молода, а пісня вкраїнська - доспівується, повільно вмирає. Рідко чуємо її тепер.
Пісне, пісне! Ще Леся Українка на початку XX століття жалілась, що безліч фольклорних скарбів втрачено, бо ж коли греки почали записувати свою народнопоетичну творчість у VI столітті, то українці - лише на початку XIX століття. А ще ця мужня жінка закликала збирати пісні, не гаючи часу, щоб потім не мати гріха, що не записали тих перлин коштовних.
Теги: 

Хай стелиться нам доля рушниками

Пон, 02/09/2009 - 13:54 -- tr@lik

Здавна оселя кожного українця була в рушниках: тканих, вишиваних. Давня народна мудрість зауважила, що людина тричі буває дивною, тобто пройнята вищим духом: коли народжується, одружується, помирає. У трьох основних обрядах в житті людини рушник відігравав головну роль магічних дій:

1) піднімання - народжене немовля тричі піднімали на рушнику вгору - злітала душа, злітало тіло у високості, щоб праведна дорога з небес послалася дитині;
2) ставання - одружувалася людина - у парі ставала на рушник, щоб вирушити в щасливу дорогу нового життя; а цій обрядодії передували інші дійства з рушниками: ними пов'язували весільних старостів; батьки з хлібом на рушнику благословляли молодих до шлюбу і зустрічали вже одружених на порозі хати; над молодими на покуті був розпростертий рушник як високе небо;
3) опускання - в землю на рушниках опускали домовину, на могилі пов'язували рушником хрест.

Найцінніший скарб - мова

Нед, 02/08/2009 - 23:22 -- tr@lik

У всіх народів мова - то засіб спілкування, у нас же, з важкої руки імперії - це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.

А мова - це найцінніший та найбільший скарб, що дав людяні Всевишній. „Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших в світі, барвисту, заливну, розмаїту, здатну активно жити-розвиватись, придатну для найскладнішої художньої та наукової творчості... Злочином було б занедбати тане неоціненне духовне добро". Це сказав Олесь Гончар, творчість якого всі ми вивчаємо в школі.

Історія Української вишивки

Нед, 02/08/2009 - 23:15 -- tr@lik

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою , за свідченням Геродота , був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків ,які датуються VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський мандрівник Х ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає,що вони носили вишитий одяг. На жаль , пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть , але й цього достатньо , щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту , трипільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з по-коління впокоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв .

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів .

«Сучасні», чи стародавні весільні традиції?

Нед, 02/08/2009 - 14:53 -- tr@lik

У багатьох сучасних весільних традицій дуже стародавні (а іноді й дивні) корені. Якщо вам цікаво звідки беруть початок ті або інші традиції на сучасному східно-українському весіллі, тоді читайте.

Викрадення туфельки. Раніше туфельку не крали. У нареченої просили поміряти туфельку її незаміжні подружки. І коли приміряння закінчувалося, та дівчина, який туфелька була впору, просила нареченого викупити взуття своєї дружини за певну плату. Таким чином, перевірялося наскільки заможне й багатий був наречений. Подружок нареченої або обсипали цукерками, або нагороджували подарунками, або слізно просили повернути туфельку "за просто так". Туфельку обов'язково повертали нареченій, але цей момент був дуже важливий для нареченого. Про нього ще довго говорили після весілля: багатий він чи бідний, добрий чи злий, щедрий або скнара. Викупом за туфельку традиційно вважалися цукерки, пряники й стрічечки. Адже на Україні стрічечки в косах носили тільки незаміжні дівчини. Викрадення нареченої Цей звичай існував ще в російських слов'ян. Наприклад, у вятичів і жителів півночі були гри "межі села": під час ігор, пісень і танців чоловіка вибирали собі наречених і вели до себе у вдома. Саме вираз ГРАТИ ВЕСІЛЛЯ нагадує древні ігри, який починалося придбання наречених. Цей обряд не був забутий завдяки вкоріненому на Київській

Подільське весілля

Чтв, 02/05/2009 - 14:33 -- tr@lik

Весілля, весілля!

На весіллі люди,
Якби мені знати,
Якби мені знати,
Коли ж моє буде...

З такої запальної пісні починається майже кожне подільське весілля. Весілля - це велична і чудова подія як для молодят, так і для їх рідних, адже закохані розпочинають власне духовне життя, створюючи сім'ю.
Обряд весілля прийшов до нас з давніх-давен. Структура традиційного весільного обряду українців побудована на принципі організації ритуальної діяльності колективу навколо індивідуального життя людини. Побудова такої діяльності навколо основних моментів життєвого циклу особи (народження, одруження, смерть) має ініціативний характер. Традиційний весільний обряд в Україні є системою обрядових дій, пов'язаних з певними дійовими особами (весільні чини) і предметами (символи, атрибути).
Здавна на Поділлі (зокрема на Тернопільщині) віруючі люди віддавали перевагу шлюбові, оскільки вірили, що спочатку шлюб укладається на небі, а потім на землі.

Український вінок

Чтв, 02/05/2009 - 14:32 -- tr@lik

Існує низка легенд про віночок. Ось одна з них: 
Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе. 
Тому не просто кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили.
Є багато звичаїв, пов'язаних з віночком. Колись останній сніп з поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп прикрашали віночком, як символ наступного врожаю. Весільним є звичай , віночок одягати віночок з барвінку, зроблений на дівич-вечорі, молодій на голову. Після весілля свекруха знімає вельон в молодої разом з віночком, який молода зберігає все своє життя. Вважається, що зберігати віночок потрібно за образами (щоб шлюб був міцним).

Теги: 

Сторінки

Підписатися на Статті

Опитування

Подобається оновлений сайт?

Лічильники

Яндекс.Метрика