Плетіння з природних рослинних матеріалів – давній вид народної творчості. У достатній кількості була сировина, а також не потрібні були якісь складні знаряддя праці. Тому у домашньому господарстві широко використовували вироби з лози, рогози, соломи тощо. Правда, зберегти їх надовго важко.
Розвиток капіталістичних відносин наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. призвів до появи надлишкової робочої сили. Це спонукало малоземельні селянські сім’ї шукали допоміжні промисли і виготовляли різні речі першої необхідності своїми руками.
Так, подоляни використовували вербо лозне і липове лико для плетіння взуття (личаки), а лози - для виготовлення кошики (корзин, кобелок, кобялок), які потрібні для збирання картоплі, моркви, буряків, кукурудзи та інших городніх і садових культур; плели з лози ясла , куди клали корм для худоби, дитячі колиски, коші (амбари), навчилися виплітати навіть стіни господарських споруд (хлівів, кошар), загорожі (плоти, тини), обплітали скляні бутлі , а з соломи сплітали вулики, мати солом’яники (зерновики), в яких зберігали зерно, капелюхи і навіть…валянки.
Згодом з’явилися кустарі і ремісники, вироби яких же призначалися на продаж. Кошикоплетіння з лози існувало в 11 селах Проскурівського повіту, Ярославці, Митківцях і Моломолинцях Летичівського; Щітках, Писарівці, Сокиринцях, Кайдачисі, Хижинцях, Майдані-Чапельському Вінницького і с.Дубовчик Брацлавського повіту.
Рогоза росте на берегах річок, озер ставків, досягаючи подекуди трьох метрів. Її збирали восени, просушували, зберігали на горищі або обкладали нею стіни хат. Перед плетінням зволожували, щоб надати стеблам еластичності і полегшити їх на поділ на окремі смужки. Плели подоляни в основному взимку, навесні і восени, тобто у вільний від польових робіт час.
«Найбільші центри виготовлення кошиків» - так охарактеризував два села на Летичівщині у 1913 році часопис «Экономическая жизнь Подолии». «В селах Ярославке и Мытковцах Летичевского уезда все население поголовно занято выделкою корзин, составляющих большое подспорье в хозяйстве. Промысел этот насчитывает 60-65 лет существования. Возникновение его связано с именем поселившегося здесь крестьянина Кошельника. Сейчас корзиноплетение в обоих селах занимается 402 семейства» .
Чистотою роботи і різними комбінаціями переплетень виділялися вироби майстрів з села Щітки Вінницького повіту, зокрема вироби Івана Кривського
Працювала навіть школа кошикоплетіння в с. Польова Березівка Літинського повіту, самі вироби були настільки популярними, що демонструвалися на виставках. У 1909 році,наприклад, відбулася в Києві друга кустарна виставка, на якій були представлені вироби з рогози села Щітки Вінницького повіту. Сюди приїжджав М. Біляшівський, щоб погодити це питання з авторами виробів.
Майже всюди виготовлялися корзини з лози, але центром вважалися с. Хорпачка Гайсинського повіту і м.Мізяків Вінницького повіту. В с. Садківцях Могилівського повіту виготовляли корзини без ручок , які використовували для пакування плодів під час перевезення їх на далекі відстані. Скуповували їх скупники і перепродували великими партіями садівникам для пакування фруктів.
У Бубнівці Великій у поміщицькому маєтку з прутів виготовляли навіть меблі , які продавали на великих ярмарках, іноді відправляли в Одесу й інші міста.
Велику допомогу розвитку кустарних промислів Подільської губернії кошикарства зокрема надавав директор Вінницького кредитно-ощадного товариства К.Е. Падлевський, який був головою кустарного відділу. Він роздавав майстрам замовлення на кошики, відправляв на виставки в Київ, Варшаву й Петроград гарні вироби, де за них були присуджені нагороди.
Народні умільці Хмельниччини та Вінниччини і сьогодні створюють з рослинних матеріалів справжні мистецькі вироби - вишукані й оригінальні.
На високому мистецькому рівні у свій час були використані ажурні декоративно-ужиткові лозові вироби Полонського заводу господарських товарів, над якими працювали майстри Таїсія Писаренко, Ядвіга Малиновська, Марія Матвійчук, Лідія Курганська .
Дзвіночки, підставки для посуду, фруктівниці, таці, пано, кошики, вази, шкатулки, хлібниці та багато іншого домашнього начиння виготовила мешканка Нетішина Олена Миколаївна Данилицька і вже понад 18 років навчає мистецтва з лозоплетіння своїх учнів. Вона учасник багатьох виставок та ярмарків як місцевого, так і майстер всеукраїнського рівня. 2010 року у Києві на виставці – конкурсі на найкращий виріб з природних матеріалів була представлена її робота – пасхальний кошик.
Досконало володіють технікою лозоплетіння майстри з с. Адампіль Старосинявського району Лалепіна Наталя Олександрівна і Лампіта Василь Васильович. Виготовляють вони з лози меблі, посуд, скриньки, вази, корзини , шкатулки.
Чимало майстрів лозоплетіння працює на Вінниччині: Бережнюк Федір Іванович з м. Козятин, Бондар Ірина Василівна з с. Гуменне Вінницького району; родина Бризіцьких з Вінниці – Тетяна Василівна та Фелікс Людвигович; Загоруй Ігор Іванович з Вінниці, Клапань Інна Олександрівна з м. Чечельник, Кемінь Раїса Василівна з с. Вила Тамашпільського району; брати Косакіські з м. Чечельник – Валерій і Віктор, які вчилися у батька Афанасія Афанасійовича; Ніколаєнко Людмила Петрівна з с. Садківці Могилів - Подільського району, Павлюк Борис Андрійович з с. Бондурі Гайсинського району, Тесленко Іван Миколайович з с. Уладів Літинського району. Останній виготовляє кошики, крісла, столи, етажерки, вазони, колиски, вази, ліжка.
У сучасному лозоплетінні вирізняють просте, перехресне, ажурне та каркасне плетіння. Найпоширенішою і зовсім нескладною для опанування є техніка простого плетіння. Ажурній техніці працюють досвідчені майстри. А каркасна застосовується для виготовлення меблів, в основі яких – каркас із товстих прутів. Його заплітають, використовуючи види простого плетіння.
Лозоплетіння зараз потребує уваги, підтримати для розвитку. Першим кроком до відродження промислу стало проведення всеукраїнського симпозіуму з лозоплетіння у м. Чернігові 2007 року. Сюди з’їхалися майстри з різних областей України і два тижні творчо працювали над створенням мистецьких речей, які показали на виставці. Хмельниччину представляли Олена Данилицька з Нетішина і Наталія Лампіна з с. Адамлпіль Старокостянтинівського району.
Вдячним матеріалом для плетіння була і є житня або пшенична солома. На Віньковеччині в с. Старі Нетечинці живе майстер Володимир Коваль, який виготовляє чи не найдавніші головні убори чоловіків – солом’яні брилі й сучасні оригінальні кашкети. Солому заготовляє, коли квітує жито, в’яже її у снопики, і стоять вони в затінку аж до пізньої осені. Перед роботою змочує соломку водою і починає робити плетінки – довгі солом’яні стрічки, з яких вже шиється бриль.
Соломоплетіння є головним захопленням народного умільця з м. Славути Михайла Антоновича Мокляра. Солому збирає у різни й час, щоб була вона різного кольору - зеленкувата, золотиста, коричнева. Має учнів, мріє про відкриття студії для дітей.
Капелюшки різних розмірі і фасонів , шкатулки, картузи, чоловічі брилі, фігурки тварин, солом’яні ляльки та килимки на підлогу виготовляє Григорій Трохименко з Білогір’я. Солом’яні брилі плете тільки з житньої соломи, бо вона має дуже добру енергетику. Жито вирощує на своєму городі, бо те, що в полі, не годиться - воно підживлене міндобривами й обприскане хімікатами.
Замки, храми, вітряки, рамки, ікони, мозаїчні картини з соломки торив майстер з золотими руками з містечка Меджибожа Летичівського району Ігор Майстерук, який мав новий погляд на солому. Працював по 12-16 годин на добу. Віддавався творчості повністю. Найбільша його робота – «Фортеця у стилі Вальтера Скотта» - зайняла 700 годин чистої праці. Його роботи з соломи не мають аналогів не лише в Україні, але й у світі. Мав п’ятьох учнів . Брав участь у всеукраїнському симпозіумі майстрів художньої обробки соломки «Солом’яний диво-птах», що відбувався у червні 2009 року в м. Хмельницькому. А в серпні 2010 року в м. Луцьку на V Міжнародному фестивалі соломкарського мистецтва «Сніп», на який з своїми доробками приїхали майстри з різних куточків світу (Росії, Білорусії, Узбекистану, Угорщини, Англії, Голландії, Швейцарії, Нідерландів, Непалу, США тощо). Ігор Майстерук показав майстер-клас. Був нагороджений Грамотою – подякою за розвиток народних традицій з рослинних матеріалів , творчий пошук, високу майстерність та активну участь у фестивалі. Організував цю мистецьку акцію за ініціативою волинської майстрині Марії Кравчук американець Морген Оувенс Селлі - директор музею солом’яного мистецтва в Каліфорнії , майстер і колекціонер, який займається організацією фестивалів у світі. Програма була цікавою: це і виставки , і майстер-класи, й екскурсії, і презентація фільму «Стебло з усмішкою сонця», й обряд «Обжинки» в селі Купичів Турійського району Волинської області з «живими» (без фонограм) піснями, і створення снопа дружби, і ярмарок - продаж своїх виробів.
На жаль, доля відміряла І. Майстеруку тільки 49 років життя: він відійшов в інший світ наприкінці березня 2011 року. У Державному історико–культурному заповіднику «Меджибіж» діє зараз виставка його витворів з соломки.
У музейних колекціях України частка плетених виробів у порівнянні з іншими видами народного ремесла дуже незначна. Виняток становить збірка львівського Музею етнографії та художнього промислу , яка нараховує понад 300 плетених з рослинних матеріалів і є найбільшою в Україні.
Виставки плетених робіт майстрів (як з днів минулих, так і теперішніх) свідчать про щедрий талант українського народу, в т.ч. і подолян.
Категорія:
