традиції
Чи потрібно вінчатися молодим?
Вінчання: всі тонкощі церковного обряду
Нате вам новонароджене, а нам принесіть хрещене. Хрестини
У житті людей є події, що мають велике значення - це народження, весілля та похорони. Ці ритуали супроводжуються спільними трапезами, велике символічне навантаження несе тут обрядова їжа, дуже цікавими були народні звичаї та вірування, відгомін яких простежується і нині під час цих подій. Згадаємо, насамперед, про родильні обряди (давні і нинішні), може, знадобляться вони тим, хто вже приготувався стати батьками, і тим, хто ще тільки мріє прикликати колись лелеку.
Поява кожного нового члена в сім'ї була великою і радісною подією. Тільки ж на матір і дитину, слабких у той час і безпомічних, чекало немало небезпек від злих сил та людей. Тому треба було їх належно захистити, і робила це колись баба-повитуха, яку запрошував сам батько і неодмінно з хлібом. Повитуха була однією з найшановніших осіб у селі. Вона уособлювала народну мудрість, практичний лікувально-знахарський досвід. Від її вміння, як тепер від уміння акушера, залежало успішне завершення пологів. Для сім'ї баба ставала своєю, їй належала головна роль у виконанні обрядів, пов'язаних із народженням дитини, з хатнім святкуванням народження, хрестин, пострижин.
Поховальна обрядовість
Добре вам там спочивати і ще довго нас дожидати
Життя кожної людини - то цілий світ її радощів і печалей, злетів і падінь, удач і поразок, світ неповторний у кожного. Життя - незбагненне й неоціненне. Ніким і ніколи.
Життя - мов хмари. Минає молодість, минають миттєвості щастя, не зоглядівся, як за спиною стає ота, що з косою. Хочеш чи не хочеш цього, а вона прийде, зустріч з нею ще ніколи не вдавалося відмінити. Вона непідкупна, бо приходить і в хороми, і в бідну хату. На те воля Божа. Коли вона прийде, людина не знає.
Кажуть, що так було не завжди. Переповідають в Україні, що люди колись знали день власної смерті. В ті далекі часи панували на землі безладдя і печаль, бо ті, кому судився недовгий вік, покидали роботу й гуляли або журилися. З огляду на це Бог забрав у людей це знання, і тепер вони поводяться із своїм життям так, наче попереду в них вічність.
Хата нашого роду
Наснились мальви, рута-м 'ята
І скрип криничний журавля,
І смерекова отча хата,
Яку давно покинув я...
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона, як доля, рідна й близька,
Миліш її ніде нема.
М.Бакай.
Коли б запитали кожного з нас, який спогад і образ який найбільший винесли ви із свого дитинства? Багато з нас відповіли б: хата наша, дідівська й батьківська, білостінна архітектурна споруда й мистецький витвір рідного народу.
Хата - найперша оселя наша й колиска роду: Світла. Чиста. Зі своїми очима-вікнами на всі сторони світу. Яку ж роль відігравала вона у духовному світі подільського селянина?
«Сучасні», чи стародавні весільні традиції?
У багатьох сучасних весільних традицій дуже стародавні (а іноді й дивні) корені. Якщо вам цікаво звідки беруть початок ті або інші традиції на сучасному східно-українському весіллі, тоді читайте.
Викрадення туфельки. Раніше туфельку не крали. У нареченої просили поміряти туфельку її незаміжні подружки. І коли приміряння закінчувалося, та дівчина, який туфелька була впору, просила нареченого викупити взуття своєї дружини за певну плату. Таким чином, перевірялося наскільки заможне й багатий був наречений. Подружок нареченої або обсипали цукерками, або нагороджували подарунками, або слізно просили повернути туфельку "за просто так". Туфельку обов'язково повертали нареченій, але цей момент був дуже важливий для нареченого. Про нього ще довго говорили після весілля: багатий він чи бідний, добрий чи злий, щедрий або скнара. Викупом за туфельку традиційно вважалися цукерки, пряники й стрічечки. Адже на Україні стрічечки в косах носили тільки незаміжні дівчини. Викрадення нареченої Цей звичай існував ще в російських слов'ян. Наприклад, у вятичів і жителів півночі були гри "межі села": під час ігор, пісень і танців чоловіка вибирали собі наречених і вели до себе у вдома. Саме вираз ГРАТИ ВЕСІЛЛЯ нагадує древні ігри, який починалося придбання наречених. Цей обряд не був забутий завдяки вкоріненому на Київській